Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 19.12.2018, 11:18

Талалаївська загальноосвітня школа


Форма входу

Меню сайту
Пошук інформації


Прогноз погоди
Міні-чат
Випадкове фото
Останнє фото
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 10.12.2018 в: 14:55
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 10.12.2018 в: 14:55
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 10.12.2018 в: 14:55
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 10.12.2018 в: 14:55
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 10.12.2018 в: 14:55
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 10.12.2018 в: 14:55
Додав: f@r@on
Останні коментарі
Найкраща команда! ...

Женя розізлився)

Веселі сценки були/

Це були надзвичайні емоці...



Нагороди сайту




Статистика

Курси, вебінари, олімпіади. Портал Всеосвіта. free counters
Всього онлайн на сайті: 1
Шастають просто так: 1
Поважних користувачів: 0
Інформаційний блок
Сьогодні були на сайті
reloader

Кількість користувачів
Всього-= 9441 =-
За сьогодні: -= 0 =-
За вчора: -= 0 =-
За 7 днів: -= 4 =-
За місяць: -= 13 =-

Вітаємо новачків
Наше опитування
Чи знайшли Ви на нашому сайті, те що шукали?
Всього відповідей: 87
Головна » 2008 » Грудень » 14 » Євген Сидоренко – молода зірка чернігівського молодіжного театру
Євген Сидоренко – молода зірка чернігівського молодіжного театру
16:01
фото  Театральна зірочка Євгена Сидоренка загорілася на сцені Чернігівського молодіжного театру кілька років тому. Женя в «Зачарованій Десні», прозоро-чистій і пронизливій виставі за твором незабутнього Олександра Довженка, котру поставив Олексій Биш, грав настільки природно й органічно, що, здається, дивовижне знання передалося юнакові через генну пам'ять поліщуків. Цієї постановки вже немає в репертуарі. Але є інші вистави, де глядачі з задоволенням аплодують актору Євгенові СИДОРЕНКУ.
  - Традиційне запитання, як ти став актором?
  - Родом я з Талалаївки. Зрозуміло, ніякого театру в нашому селищі міського типу не було. Але в районному будинкові культури натомість був драмгурток. А ще я вчився в музичній школі, грав на баяні. І займався хореографією. А остаточно упевнився, що хочу стати актором, у дев'ятому класі. У РБК ставили твір Леоніда Філатова «Про Федота-стрельца - удалого молодца». Я зіграв роль царя. І мені так сподобалося перевтілюватися, що я про іншу професію вже й думати не міг. Відтак після школи вступив до Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької на спеціальність «видовищно-театралізовані заходи». 
До речі, художнім керівником мого курсу була Ганна Абрамівна Кашковська, рідна сестра Еліни Бистрицької, людина творча і цікава. Студенти її любили й поважали. Поки вчився, встиг два роки послужити в армії, на корветі «Чернігів» у Севастополі.
  - Твої батьки теж люди не від мистецтва?
  - Ні. Батько Костянтин Павлович працював на бурових, мама - в банку. Але вони намагалися ні в чому не чинити мені перешкод і дати якомога більше всього, що можна отримати в райцентрі. До речі, після армії випадково довідався, що я в них - усиновлена дитина (батьки взяли мене з дитбудинку у чотиримісячному віці)... Але від того не став маму й тата любити менше. Вони в мене найкращі (тато, на жаль, уже покійний, а мама часто хворіє), я їх дуже поважаю за такий вчинок - виховати чужу дитину, як рідну. Користуючись нагодою, хочу сказати величезне спасибі за їхню любов. До речі, мама мене запитувала, чи не бажаю я пошукати свою родину. Але мені це й на думку не спадало. У мене мої батьки рідні - і край.
  - А як ти опинився у Молодіжному?
  - Коли після армії я повернувся до училища, до нас приїхали художній керівник Молодіжного театру Геннадій Касьянов і Алла Пушкіна, тодішній завліт. Перше враження: неформали (у кращому розумінні цього слова), дуже близькі по духу Я заспівав для них під гітару пісню з репертуару «ДДТ». 
  Потім ми з Геннадієм Сергійовичем ходили по Ніжину і розмовляли. І я зрозумів: це «своя» людина. Він пропонував іти до них актором, переводитися на заочне відділення. Але мені ще хотілося побути студентом. Так я залишився вчитися. Опісля півроку працював у Талалаївці в будинку культури. А моя однокурсниця Інна Атрощенко вже була в Молодіжному. Я пригадав запрошення Геннадія Сергійовича, зателефонував йому. І приїхав на роботу...
  - У наших театрах завжди були проблеми з житлом...
  - Ми разом з дружиною Тонею, артисткою балету з облмуздрамтеатру, живемо в гуртожитку Молодіжного. Поки це нас влаштовує.
  - Пам'ятаєш свою першу роль вже в справжньому театрі?
  - Ми з Інною співали у «Валентинках» «Белый шиповник» з «Юнони і Авось». Потім я грав на барабанах за лаштунками в «Агов, Джульєтто!». А нещодавно у «Ведмедиках панда» кидав репліки, також «невидимі». Не усміхайтеся, найдрібніша роль чогось та варта. Може, тому у мене немає улюблених. Тобто, всі по-своєму люблю.
  - А Марат?
  - У виставі «Мій бідний Марате» я зіграв головну роль. Чесно зізнаюся, не зовсім розумів, що відбувається зі мною. Все було ніби на підсвідомому рівні. Плюс - допомога режисера. Тільки зараз я осягнув, що це за образ і який він глибокий.
  - А глядачам здавалося, що ти - найсправжнісінький Марат. Неначе з тієї епохи.
  - Дякую.
  - Театр - це твоє?
  - Моє... Нещодавно сиджу увечері в гримерці і думаю: ну нехай великих статків у театрі й не заробиш. Але ж дух його такий близький, такий рідний. І на душі стало, як ото у Шекспіра, «все так невероятно хорошо». .
  - А Молодіжний?
  - Це театр, де ще є творчість. Акторська трупа... Про неї казали, що це монастир для своїх? Та це єдиний моноліт. Я радий, що мене Геннадій Сергійович і колеги зробили актором. Загалом, це правда, що на сцені є шанс прожити все те, чого не можеш у реальному житті.
  - Крім театру, що любиш іще?
 - Колекціоную інструментальну музику: і класичну, і сучасну. У відпустці - вдома, у Талалаївці. У нас там красиві місця... А море набридло ще в армії. І під міста теж треба відпочивати.
  - Як воно, грати людину - не близьку тобі за характером?
  - А в кожному з нас є все - і хороше, й не дуже. Отож діставай «скриньки» й відчиняй.
  - Згадай якийсь кумедний епізод з акторського життя.
  - Мені «щастить» на «Тартюфа». Якось вийшов на сцену у камзолі навиворіт. І ніхто нічого не помітив. Іншого разу у нас була виїзна вистава в Сосниці. І мені взяли двоє капців лише на ліву ногу. Глядачам видно не було. А актори не могли від сміху грати. Я ж виглядав дуже серйозним. Добре, що мій вихід був у самому кінці.
  - Твій «Шельменко-денщик» - жартівлива роль. А ти які любиш - веселі чи сумні? 
  - Веселі. Людям зараз хочеться зарядитися позитивом, сміхом, радістю. Життя у нас таке. Та інколи душа сама просить чогось на зразок пушкінської Болдинської осені...

Людмила ПАРХОМЕНКО, щотижневик «Деснянська Правда», № 50

  За матеріалами: Портал Чернігова
Категорія: Цікавинки/Курйози | Переглядів: 923 | Додав: f@r@on
Всього коментарів: 2
15.12.2008 Спам
2. Саня (шульц)
підтримую БРАВО!!! БРАВО!!! БРАВО!!!

14.12.2008 Спам
1. Олег (f@r@on)
Ось такий він наш Женька Сидоренко. Випускник 1999 року. Браво.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

каталог сайтів
© Copyright by Oleg Chuba © 2018
При використанні матеріалів, посилання на сайт
ОБОВ'ЯЗКОВЕ

Линейки для форума и блога lines.net.ua