Мета: розширити знання учнів про річки; виховувати любов до природи, інтерес до вивчення географії; продовжити формувати екологічну культуру дітей.
Епіграфи:
Плин річки — це саме життя.
П. Семенов Тянь-Шанський

Річки, немов гігантські труби, співають океану про кра¬су землі, оброблені поля, пишні міста й славу людей.
В.Гюго
1-й учень. Річка! Яке чудове слово і як багато говорить воно серцю кожної людини. В одних викликає спогади про великі річки, якими ходять теплоходи й буксири, інші згадують шумні, дзюркотливі потоки, що вічно поспішають кудись, або рівнинні річки з тихими заводями, піщаними пляжами, де так добре купатися й рибалити.
За своєю величиною річки поділяються на великі, середні й малі. Є й такі, які ми називаємо струмками, їх мільйони. Але найбільші річки нашої планети може назвати кожна людина, не дивлячись на карту. Їх порівняно небагато: Амазонка, Ніл, Міссісіпі, Конго, Ганг, Янцзи, Дунай, Дніпро, Єнісей, Волга, Об, Лена, Амур.
Оспівані вони в прозі й поезії, народом у фольклорі.
Сьогодні урок-концерт ми присвячуємо річкам — великим, могутнім, живим.
2-й учень. Річка, немов жива істота... Хіба буває вона однаковою протягом усього року? Аж ніяк! Навесні повновода й часто розливається, влітку дуже міліє. Узимку ховається під крижану ковдру і спить до весни, аж поки не скресне.
У кожної річки свій характер, «почерк», «паспорт» і ціла низка тільки їй властивих рис та особливостей.
З кожною миттю, з кожним своїм кроком річка змінюється. Як не згадати тут мудрий вислів давньогрецького філософа Геракліта: «Не можна двічі увійти в ту саму річку». Це справедливо, бо кожної наступної миті річка нова, інша.
Через гори й рівнини, луки й ліси, степи й пустелі несуть річки свої води — прозорі й каламутні, холодні й теплі, прісні й солонуваті.
У глибині густих смоленських лісів, поміж косогорів Валдайської ви¬сочини бере свій початок Дніпро — найбільша річка України.
Скромна колиска славетної річки: з невеличкого болота, що під селом Аксеніно, жебонить маленький струмок. Це виток Дніпра. Тут йога можна легко переступити. Але такий він тільки біля своєї колиски. А далі зустрівшись з однією-другою сестрою-притокою, змужнів; а як прийняв води Десни з Прип'яті та Вязьми, зовсім став великим і сильним, уже й пароплави може нести на своїх хвилях.
(«Пісня про Дніпро»)
Понад 2 тис. років тому на дніпровських просторах східні слов'яни заснували Київську Русь. Згадки про Дніпро можна знайти в стародавніх літописах Геродота й Страбона, Плінія та Птолемея. Греки називали Дніпро Борисфеном, римляни — Данапарісом, турки — Узою, а слов'яни — Славутичем.
Це до нього звертається зі стін путивльських Ярославна:
— О Дніпре-Славуто!
Пробив ти кам'яні гори
Крізь землю половецьку,
Гойдаєш кораблі Святославові.
Це про нього каже М. В. Гоголь: «Чудовий Дніпро у тиху погоду, колі вільно й плавно несе крізь ліси й гори повні води свої».
Немало чудових рядків присвятив Дніпру й Т. Г. Шевченко. У своєму «Заповіті» він писав:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій.
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
(Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)
 3-й учень. Волга! Яке дороге це ім'я для всіх російських людей. Воно стало символом величі й краси, стійкості й непереможності народу. 
То гордість народу, російська ти слава, 
Що з вічних джерел витіка, 
О Волго, ти, Волго, красо величава, 
Ти наша велика ріка.
У минулому, коли Волга не була скута греблями потужних ГЕС, страждала вона від обміління.
У 1885 році в журналі «Будильник» було вміщено таку ілюстрацію: на смертнім одрі лежить чудова молода жінка. Це — Волга. Поряд, стоячи на колінах ридають дві її доньки — Ока й Кама. 
Біля постелі стоять засмучені Історія, Торгівля, Поезія. А лікар розводить руками — нічим, мовляв, допомогти не можу. 
Журналі коментує: «Люди, які стоять близько біля постелі приреченої, з неприємністю похитують головами, так, мовляв, скоро річка-годувальниця піддасть богові душу...»
А ось інша сторінка волзького минулого. Пригнічені здирствами, зігнані із земель, голодні й знедолені, йшли приволзькі селяни до великої ріки. Згадаймо Некрасова:
Выдь, на Волгу, чей стон раздается
Над великою русской рекой?
Этот стон у нас песней зовется.
То бурлаки идут бечевой!
Волга, Волга, весной многоводной
Ты не так заливаешь поля,
К.ак великою скорбью народной
Переполнилась наша земля.
Тепер Волга вже не річка, а ланцюг великих водосховищ, потужних гідроелектростанцій. Збулися пророчі слова Некрасова:
Иных времён, иных картин
Предвижу я начало,
Освобождённый от оков,
Народ неутомимый
Созреет, густо заселит
Прибрежные пустыни.
Наука воды углубит
По гладкой их равнине.
Суда-гиганты побегут 
Несчетною толпою. 
Й будет вечный бодрый труд
Над вечною рекою.
(Пісня про Волгу)
4-й учень. Жили собі два брати-велети. Одного звали Карпатом, другого Балканом. Розкидала їх доля в різні кінці, то вони так і жили в довгій розлуці
Та от зустрілися, зраділи, хотіли було кинутися один одному в обійми аж раптом став поміж них пінявою хвилею третій богатир — Дунай і за¬кричав: «Ану, розступіться, брати, гора з горою не сходиться!» Від цього крику богатирського заклякли брати, закам'яніли. Так і залишилися сто¬яти навіки один проти одного: на півночі Карпати, на півдні Балкани, а поміж цих гірських громад у міжгірному проході тече річка Дунай.
Дунай — велика вулиця Західної Європи, міжнародна судноплавна магістраль. І немає, либонь, такої річки на світі, в басейні якої жило б таке різне зі складом, мовою, укладом життя й походження понад стомільйонне населення,
Тут живуть українці, росіяни, молдавани, румуни, болгари, мадяри чехи, словаки, німці, австрійці.
Багатий народний епос про Дунай. В одній старовинній билині говориться, що Дунай виник з крові молодецької богатиря-киянина Дуная Івановича. Багато славних вчинків здійснив він, та одного разу його перемогла в стрільбі з лука власна дружина Настя.
Не стерпів ганьби Дунай Іванович, у нападі гніву вбив дружину і разом з нею занапастив дитя, яке було в утробі матері. Тоді в божевільному відчаї вдарив себе гартованою стрілою й помер зі словами:
Від моєї крові молодецької 
Потечи ти, матінко, Дунай-ріка, 
Де впала Дунаєва голівонька, 
Протікала річенька Дунай-ріка.
(Пісня «Венок Дуная»)
5-й учень
Розбиваючи Саяни, 
Єдність знаходить путь, 
Син ясного океану. 
Наша гордість і могуть!
У центры Азіатського материка, у самому серці Туви бере свій початок найбільша річка Росії - Єнісей. 
«Я стояв і думав, яке розумне, сміливе життя освітить з часом ці береги. У своєму житті я не бачив річки, чарівнішої за Єнісей. Єнісей — могутній, несамовитий богатир»,— так писав А. П. Чехов у 1890 році.
Казково гарний він своєю величною течією, чудовими видами місцевості, по якій верстає шлях до океану, мальовничими поселеннями, які гордо височать на крутих берегах.
А наймогутнішою притокою Єнісею є річка Ангара, яка зв'язує його з Байкалом.
У найпоширенішій легенді розповідається про те, як Ангара зустрілася з Єнісеєм.
У давні часи там, де нині котить води Байкал, жив собі богатир з донькою Ангарою, вродливішої за яку не було в усьому світі. Жила вона в кришталевому палаці на дні підводного царства.
Одного разу почула Ангара про красеня юнака Єнісея і покохала його. Та батько вирішив видати її за багатого сусіда Іркута.
Однак Ангара рішуче запротестувала, не схотіла стати дружиною старого. Батько посадив непокірну доньку під замок і наказав стерегти її.
Ангара почала благати богів змилуватися над нею й дати їй волю.
Боги наказали струмкам і річкам розмити стіни кришталевого палацу та випустити полонянку на волю.
Проснувся старий Байкал від шуму й кинувся в погоню за втікачкою. Та хіба може він наздогнати моторну доньку?
Схопив Байкал кам'яну брилу й жбурнув услід Ангарі, та не вцілив.
Відтоді цей шматок скелі залишився лежати на місці виходу Ангари з озера, й називають його люди Шаманським каменем.
Розлючений батько кидав і кидав уламки скель на Ангару, що тікала. Та кожного разу чайки кричали: «Обернися, Ангаро, обернися!»
Стомився старий, сів на камінь і заплакав. А Ангара на п'ятий день добігла Єнісея, пригорнулася до нього, й вони разом подалися до студеного моря.
6-й учень. 
Там Лена в чистій бистрині, 
Як Ніл, народи напуває
І врешті береги втрачає, 
Як море, плине вдалині.
Сибірською красунею — річкою Леною захоплювалися всі, хто хоча б одного разу побував на її берегах, плавав по її водах. Багатющі ліси й фауна ленського басейну, ніким ще не лічені корисні копалини.
Тут скарби алмазні, 
Хащі непролазні, 
Тут луги атласні, 
Ріки тут сріблясті.
Називали Лену також річкою печалі. Багато людських страждань бачила вона. В'язниці тут росли, як гриби. Тут відбували заслання декабристи і революціонери-демократи. Багатьох занапастило ленське золото.
А зараз на берегах річки прокладені дороги, збудовані міста і села, промислові підприємства, потужні гідроелектростанції.
7-й учень. Амур — найбільша річка Далекого Сходу. Її басейн розподіляється між трьома державами: Росією, Китаєм і Монголією.
Як і всі інші річки, про які ми сьогодні говорили. Амур вірою і правдою служить своїм народам. У ньому водиться понад 100 видів риб, з яки найважливіше значення мають кета, горбуша, осетер, стерлядь, калуга. Тому, мабуть, і співають у народній пісні:
Шуми, Амур, 
Шуми, наш батечко, 
Тайгова річко, рідна, дорога.
Учитель. Сьогодні ми з вами віддали перевагу великим річкам, але ми аж ніяк не применшуємо значення інших річок, в тому числі й малих. 
Одні річки, маючи могутню силу, дають людині величезні блага, а інші без жодної користі котять свої води в океан. 
Поряд із живими повнокровними потоками є й хворі річки, з водою, отруєною домішками, відходами виробничої діяльності людини, що вбивають усе живе.
Ці річки стали такими з вини людини, яка не зуміла поєднати темпів технічного прогресу з ритмом життя природи.
Я хочу, щоб ви пам'ятали, що всі річки —це чудесний світлий дар природи. Їх треба берегти, про них треба турбуватися, бо без цих живих джерел дорогоцінної вологи взагалі немислиме життя на нашій планеті.