Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 17.09.2019, 13:42

Талалаївська загальноосвітня школа


Форма входу

Меню сайту
Пошук інформації


Прогноз погоди
Міні-чат
Випадкове фото
Останнє фото
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 16.09.2019 в: 09:36
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 16.09.2019 в: 09:36
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 16.09.2019 в: 09:36
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 16.09.2019 в: 09:36
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 16.09.2019 в: 09:36
Додав: f@r@on
Альбом: [Акції/Виставки/Ярмарки]
Додано: 16.09.2019 в: 09:36
Додав: f@r@on
Останні коментарі
Найкраща команда! ...

Женя розізлився)

Веселі сценки були/

Це були надзвичайні емоці...



Нагороди сайту




Статистика

Курси, вебінари, олімпіади. Портал Всеосвіта.
Gromada.org.ua - Веб сайт Талалаївської громади
free counters
Всього онлайн на сайті: 3
Шастають просто так: 1
Поважних користувачів: 2
gostrashura , rimadovgal
Інформаційний блок
Сьогодні були на сайті
Olesia5693, rimadovgal, synkoolga, i0663456606, gostrashura

Кількість користувачів
Всього-= 9523 =-
За сьогодні: -= 0 =-
За вчора: -= 1 =-
За 7 днів: -= 4 =-
За місяць: -= 18 =-

Вітаємо новачків
Наше опитування
Чи знайшли Ви на нашому сайті, те що шукали?
Всього відповідей: 89

Каталог статей

Головна » Статті » Виховні заходи

Битва під Крутами
null  У січні минає 101 річниця Крутянського бою — події, що набула для українського народу символічного значення. Правда про Крутянські події довгі роки тоталітарного режиму свідомо замовчувалася. Вона почала входити в свідомість нації лише після проголошення України як незалежної держави. Втім відсутність достовірних свідчень і документів викликає багато запитань і різноманітних тлумачень перебігу тих трагічних подій.
  Не сприяло об’єктивному висвітленню події і поступове утворення культу героїв Крут серед української, особливо студентської, молоді в еміграції у 1920–40 роках. Із піднесенням символічного значення подвигу, він поступово відходив від реальної події і набував гіперболізованих рис. Тому зараз я хочу відтворити бій під Крутами як реальну подію української історії, розказати про нього мовою фактів.
  Метою неоголошеної війни, яку вела Радянська Росія проти Української Народної Республіки, була «радянізація» України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 року вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкуруч провели у Харкові так званий Перший всеукраїнський з’їзд рад, проголосили радянську владу та створили маріонетковий уряд — Народний секретаріат. Все це було потрібно для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. «Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії» керував радянський нарком В. Антонов-Овсієнко. Протягом місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі — у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ.
  Це була дивна, «ешелонна війна», яка велася, головним чином, вздовж залізничних колій. Червоні війська наступали на Київ двома групами по залізницях Харків–Полтава–Київ та Курськ–Бахмач–Київ. Дисципліна у війську була низькою, в загонах панували пияцтво, грабежі й дезертирство. Моральний рівень радянських військ та їх поведінка викликали протест навіть серед місцевих більшовиків. Член Народного секретаріату Г.Лапчинський свідчив: «…Вояки уособлювали химерно вбраних, абсолютно недисциплінованих людей, обвішаних різноманітною зброєю, рушницями, шаблюками, револьверами всіх систем і бомбами. Боєздатність цієї армії для мене була й дотепер зостається дуже сумнівною. Але вона успішно просувалася вперед, бо ворог був цілковито деморалізований».
  І це дійсно було так. Українізовані частини, як і вся стара армія, були розкладені більшовиками і небоєздатні. Фатальним політичним прорахунком соціалістичного керівництва Центральної Ради була відмова від творення власних збройних сил. Розуміння цього прийшло надто пізно — коли ворог вже наближався до столиці. Військові сили УНР у Києві становили до 20 тисяч вояків, але боєздатних серед них було небагато. Деморалізовані і втомлені, воювати вони йшли неохоче, і навіть проголошення у ІV Універсалі державної незалежності УНР не піднесло бойового духу армії. Частина українських формувань під впливом більшовицької агітації оголосила нейтралітет і не брала участі у боротьбі. В критичний момент опорою української влади стали загони Вільного козацтва, Гайдамацький кіш Слобідської України С. Петлюри і Галицький курінь українських Січових Стрільців Є. Коновальця.
  На заклик Центральної Ради відгукнулась й патріотично налаштована молодь — студенти і гімназисти. 18 січня 1918 року на зборах студентів Київського університету Св.Володимира і Українського національного університету, скликаних за ініціативою студентів-галичан, було ухвалено приступити до створення студентського куреня ім.Січових Стрільців. 19 січня до ініціативи приєдналися також учні двох старших класів 2-ї української гімназії ім.Кирило-Мефодіївського братства. Запис добровольців відбувався в будинку Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада. До куреня вступили більше 200 осіб, які згодом зібралися у Костянтинівському військовому училищі на Печерську. Тут юнаки кілька днів проходили військову підготовку. Частина їх вже встигла повоювати на фронтах Першої світової війни, але були й такі, що перед тим ніколи не тримали в руках зброї.
  Для охорони кордонів України з півночі на станцію Бахмач ще 21 грудня 1917 року були вислані дві сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького на чолі з командиром сотником Д. Носенком. Вони мали кулемети та саморобний бронепоїзд — артилерійську гармату на залізничній платформі. З Бахмача висилалися дозори до Ворожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охороняли залізницю.
  5 січня 1918 року з Києва сюди було відправлено ще дві сотні (молодший курс) тієї ж юнацької школи. Разом з ними прибув сотник А. Гончаренко, призначений наказом командувача військ УНР Ю. Капкана керівником оборони Бахмача. Обстановка в містечку була неспокійна. На той час у залізничному депо станції Бахмач працювало близько 2000 робітників, переважно росіян. І хоч вони оголосили нейтралітет, з наближенням більшовицького війська могли у будь-який момент перейти на його бік.
null  Тому А. Гончаренко вирішив відійти до станції Крути і зайняти оборону там. Сил було мало, чекали обіцяних командуванням підкріплень, які все не надходили. Очевидним ставало, що Київ не мав резервних частин. Через станцію пройшло кілька ешелонів, але то були вояки, що оголосили нейтралітет і не бажали воювати. 27 січня 1918 року на підкріплення прибула лише 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня (120–130 чоловік) під командою сотника Омельченка. За деякими відомостями, студенти самі були ініціаторами відправки на фронт і вже прийнявши таке рішення, отримали дозвіл від командування. Приїзд студентів викликав величезне піднесення бойового духу серед юнкерів.
  Загалом у складі українських сил було двадцять старшин та п’ять сотень вояків: чотири сотні юнкерів та студентська сотня. Загалом — близько 600 чоловік. На озброєнні в юнкерів були рушниці нового зразку, вони мали 16 кулеметів та бронепоїзд.
  Більшовицьке угруповання, яке наближалося до Бахмача, складалося із загонів П.Єгорова (1300 чол.), Р. Берзіна (3500 чол.) та С. Кудинського (800 чол.). Це були солдати-росіяни, московські і брянські червоноармійці та балтійські матроси. Таким чином, супротивна сторона мала близько 6000 війська, кулемети та артилерію. Загальне командування здійснював П. Єгоров. Згадки в літературі, що боєм під Крутами керували з російської сторони М. Муравйов, який очолював наступ російських революційних військ на Київ, а з української сторони — С. Петлюра, є неправдивими.
  Українські війська розташувалися на фронті довжиною у 3 кілометри і були готові до оборони. Їхній штаб перебував в ешелоні, що стояв неподалік від станції Крути. У ньому були боєприпаси, у двох вагонах розмістився лазарет доктора Бочарова. Українські позиції, винесені на кілька сотень метрів від станції Крути у бік станції Пліски, були непогано підготовлені до оборони. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому були вириті окопи. Командував обороною А. Гончаренко. За його спогадами та спогадами деяких інших учасників бою, хід бойових дій відбувався таким чином.
  На правому фланзі, де передбачався головний наступ червоних військ, були зосереджені три сотні юнкерів, четверта перебувала в резерві. На лівому фланзі, як менш уразливому, тримали оборону студенти. Студентський курінь мав чотири взводи по 28–30 осіб. Три з них зайняли оборону в окопах; четверта складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти.
null  Похмурим ранком 29 січня близько 9-ї години почався бій. За свідченням очевидців, «червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, ніби йшли на парад, нехтуючи найпримітивнішими засоби безпеки». Перші атаки червоногвардійців і матросів відбили юнкери, які діяли на правому фланзі під прикриттям насипу. Обороні допомагав бронепоїзд під командою сотника С. Лощенка, що виїздив у тил наступаючому ворогові і влучно стріляв з гармати. Студенти згадували у спогадах хороброго «старшину у синє-жовтому кашкеті». Втрачаючи вбитих і поранених, більшовицькі лави уперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, згодом зосередила вогонь по станції. Це спонукало командування відвести ешелон за 2-3 версти від станції у напрямку до Києва.
  Близько 12-ї години червоні почали наступ на Студентську сотню, який був відбитий за допомогою роти юнкерів, що стояла на крайньому лівому фланзі. Але це був лише маневр, свій головний удар червоні війська наносили на правому фланзі, намагаючись обійти його й оточити. Бій тривав кілька годин, українські війська несли втрати, закінчувалися набої, на холоді почали виходити з ладу кулемети.
  Під натиском переважаючих сил ворога сотник Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Команда була передана зв’язковими. Юнкери відступали під прикриттям насипу, попереду і позаду студентів була відкрита місцевість. Сотник Омельченко спробував спочатку відігнати ворога багнетною атакою, але під час її був смертельно поранений. Допомогли сили з резерву, які не дали червоногвардійцям оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступало до ешелону. Поранених було так багато, що для них довелося виділити ще один вагон. Нарешті близько 17-ї години зібрались усі підрозділи, не вистачало лише роти студентів, яка стояла найближче до станції. Їх чекали, посилали розвідку, але марно. Відступаючи, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоними, та потрапили у полон. Можливо, вони не знали, що станція вже зайнята ворогом, можливо — заблукали у темряві.
  Про те, що бій під Крутами був запеклим і кровопролитним, є свідчення М. Муравйова, В.Антонова-Овсієнка, радянського військового історика М. Какуріна та інших, хто стверджував, що просування більшовицьких військ на Київ затрималося на кілька днів. За деякими даними, їхні втрати під Крутами становили до 300 загиблих. Червоні були приголомшені таким відчайдушним опором необстріляної молоді і жорстоко помстилися їй. Більшовицький командувач П. Єгоров, коли дізнався про втрати свого війська, наказав розстріляти полонених. 27 студентів та гімназистів були розстріляні на дворі станції Крути. За свідченнями очевидців учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
  Розстріл полонених студентів став резонансною подією російсько-українського конфлікту. Ганебну розправу над полоненими засуджували навіть працівники штабу П.Єгорова, які з обуренням згадували, що серед розстріляних були сімнадцятирічні гімназисти. Крути явили приклад брутального порушення норм моралі і права, сваволі та знецінення людського життя.
Загальні втрати українців у бою під Крутами становили близько 250 чоловік (вбитих, поранених, полонених, зниклих без вісти). Найбільшими з них були втрати студентської сотні: 27 розстріляних, 10–12 вбитих у бою, 35–40 поранених. На полі бою загинуло 10 старшин.
null  Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні дослідження доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.
  Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. nullПротягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від декількох десятків до декількох сотень. Хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі:
Сотник Андрій Омельченко
Володимир Шульгін
Лука Дмитренко
Микола Лизогуб
Олександр Попович
Андріїв
Божко-Божинський
Ізидор Курик
Олександр Шерстюк
Головощук
Чижів
Кирик
Андрій Соколовський
Микола Корпан
М.Ганькевич
Євген Тарнавський
Гнаткевич
Пипський
null  Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.
null  В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х роках, коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.
  Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста. Президент України Віктор Ющенко також звернувся до Київського міського голови та депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам'ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену. 
У 80-ті роковини бою монетним двором України було випущено в обіг пам'ятну монету номіналом у дві гривні.
null
  Сьогодні до меморіалу пам’яті героїв Крут приїдуть тисячі людей із різних областей. Спорудження меморіального комплексу наразі завершено. Після декількох актів вандалізму (останній відбувся у ніч на 21 травня 2007 року, на цоколі меморіалу зловмисники білою фарбою написали "Слава Росії") його цілодобово охороняють правоохоронці, встановлено відеоспостереження.
  Бій під Крутами між шеститисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та національно-свідомими київськими студентами, що захищали підступи до Києва, у перебігу військових дій того часу вирішального значення не мав, та набув особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівній сутичці.
 
Новостворений пам'ятник на Аскольдовій могилі замість дерев'яного хреста
 
 
 
 
Пам'ятник з іменами загиблих крутянців, встановлений кілька років тому. Ліворуч видно новий хрест
 
 

Підготував 
педагог-організатор
Чуба О.А.
 
Категорія: Виховні заходи | Додав: f@r@on (20.01.2009) | Автор: Олег
Переглядів: 427 | Рейтинг: 5.0/3 |

каталог сайтів
© Copyright by Oleg Chuba © 2019
При використанні матеріалів, посилання на сайт
ОБОВ'ЯЗКОВЕ

Линейки для форума и блога lines.net.ua